Психологія виживання

Для написання книги «Психологія виживання», яка й була задумана саме як абетка з виживання, Джон Ліч використав матеріали з багатьох різноманітних джерел: з власного досвіду, отриманого у ворожому середовищі, включно з пустелею, Арктикою, Полярною зоною, а також понад і під хвилями, на великій висоті, у печерах і військовому середовищі, під час низки офіційних курсів з виживання як для військових, так і цивільних; з його власних польових і лабораторних досліджень; з робіт інших наукових дослідників, авторів і журналістів; від персоналу аварійно-рятувальних служб, інженерів-конструкторів, працівників сфери психічного здоров’я, поліцейських і військовослужбовців та насамперед з особистих розповідей тих, хто вижив — обох статей, різного віку і різних національностей, які протягом багатьох років дозволяли автору опитувати їх, офіційно і неформально, з метою кращого розуміння психології виживання.

Автор книги «Психологія виживання» розглядає різні психологічні реакції на катастрофу і доходить висновку, що ці реакції та поведінка значною мірою визначають, чи виживе людина у ворожому середовищі.  З погляду психології довгострокове виживання передбачає процес адаптації, а після цього процес консолідації. У період адаптації відбувається важливий процес перенавчання, під час якого жертва спочатку відвикає від своєї попередньої моделі поведінки, а потім засвоює нові моделі, які краще відповідають новому середовищу. Цей процес може тривати до трьох тижнів. Якщо протягом цього часу людина не адаптується, змінивши свою поведінку, її шанси на подальше виживання значно зменшуються.

У своїй книзі автор приділяє увагу, зокрема, досвіду колишніх військовослужбовців і в’язнів концтаборів, яким довелося пройти через надзвичайно важкі випробування. Поведінка людини у ворожому середовищі не може бути пояснена виключно з погляду психології. Фізіологічні стани, такі як голод чи спрага та умови навколишнього середовища, такі як ізоляція чи скупчення людей, відіграють свою роль у знищенні людини. Саме тому в цій книзі розглядаються фізіологічні фактори та чинники навколишнього середовища, які впливають на людину. Також зазначено, що людина не є тою, що вижила, доки її не врятували. Але це ще не вся історія. Автор стверджує, що людина не є тою, що вижила, поки вона не продемонструє повне функціональне відновлення. Той, хто був фізично врятований від катастрофи, але все ще страждає психологічно від її наслідків до такої міри, що це заважає його повсякденному життю, залишається жертвою. Саме тому у книзі окремий розділ присвячено темі відновлення після пережитого.

Хоча цей текст стосується психологічних, а не психіатричних наслідків виживання, важливо, щоб потенційні жертви та рятувальники мали базове уявлення про симптоми нездатності відновитися, і тому до книги включено розділ про посттравматичний стресовий розлад.

Джон Ліч наголошує і на тому, що дуже часто забувають про рятувальників, поліцейських, які кожного дня, допомагаючи іншим, витримують не лише величезне фізичне, а й психологічне навантаження. Для того щоб персонал аварійно-рятувальних служб відчув психологічний дискомфорт, не обов’язково, щоб сталася велика катастрофа. Повідомити людину про раптову і несподівану смерть чоловіка чи дружини, дитини або іншого родича — нелегке завдання, але саме воно регулярно випадає на долю поліцейських. Повідомлення про смерть — часте явище, і все ж було виявлено, що поліцейські все ще страждають від стресу після другого і більше повідомлень про смерть. Робота не стає легшою, до цього неможливо звикнути. Концепція особистого порогу травми, яку людина може витримати, не є новою. Просте спостереження показує очевидний поріг, за яким рятувальні роботи починають перевантажувати людину. Коли це відбувається, рятувальники теж стають жертвами. І це не можна ігнорувати.

Книга містить також коротку і просту покрокову пам’ятку з першої психологічної допомоги собі та іншим.