Арттерапевтичний альбом «Дім у собі». Підтримка в малюнках і текстах для тих, хто береже свій дім у собі

У своєму арттерапевтичному альбомі «Дім у собі» Оллі Скордіна пропонує читачеві створити спільний простір творчості. Ця книга допоможе впоратися з безпорадністю дорослим і дітям, які пережили чи переживають втрату і яким страшно. Тексти глибокі й інтимні. Є над чим подумати  самим і що пояснити дитині. А майстерно виконані малюнки увібрали в себе цілий світ української давнини і національного духу. Розмальовування таких картинок  разом із дітьми — це глибока медитація по-українськи. Давній рід, священне вогнище,  цілющі рослини, меч у руці. Кожен образ чіпляє і знаходить відгук у душі. Образ берегині роду — центральний образ книги. Саме вона здатна постати з давнини в кожній українській жінці і врятувати її, дітей, коханого, близьких і рідних. Символи в усьому — рідна земля, віночки і вишиванки, квіти, родинне вогнище, птахи, вода…

Наповнюючи кольором і думками ці дивні малюнки-символи, ми звертаємось до наших коренів, забутих богів, енергії землі — і тому своїми руками створюємо міцний оберіг для себе, своїх дітей, коханого, рідних. І ще створюємо маленький оберіг для України, який разом з іншими маленькими оберегами формує великий і непоборний захист.
Кожен текст і кожен малюнок може бути темою, на яку можна дорослому поговорити з дитиною — простими словами сказати про головне. Хто для нас батьки, рідні, прабабусі? Що відбувається на нашій землі і як ми витримуємо це? Що нам робити, щоб вистояти і зберегти себе і свій дім у себе в душі?

Отже, на сторінках книги ми бачимо не лише душевні тексти і малюнки-розмальовки талановитої художниці. Насправді все набагато глибше. Щойно ми починаємо читати тексти і вдивлятися в деталі малюнків — нас накриває тепла хвиля. Звідки вона, з якого океану? Але так завжди відбувається, коли хтось звертається до нас з відкритістю і теплотою. Оллі у своїй книзі змогла створити атмосферу щирості й інтимності. З перших сторінок з’являється таке відчуття, ніби спілкуєшся  з подругою чи родичкою. Вона довіряє нам найпотаємніші думки, що хвилюють її саму, і ми починаємо довіряти їй свої думки. Ми читаємо і погоджуємося або не погоджуємося. Ми кажемо: «Так! У мене так само!» Або ж: «Ні, Оллі!  Не можна бути такою відкритою до людей, адже є різні люди!». Але цей діалог відбувається в спільному просторі для нас усіх — для всіх, хто втратив дім, хто може його втратити, хто боїться, хто втомився боятися…

Ця книга містить два рівні — форму і образ. Тексти і малюнки — це форми, заповнені образами — давньоукраїнськими  язичницькими символами, радощами і страхами сучасності, мріями про майбутнє, впевненістю у перемозі світла над темрявою. Тут навіть кожна дрібна деталь щось значить, нема «заповнювачів» аркушів — є  символи, надихнуті спільною бідою, спільною радістю  і українською історією.

Дуже важливим тут є підтекст єднання на різних рівнях — діти і дорослі; ті, кому прийшлося залишити Україну, і ті, хто залишився у війні; захисники-воїни і ті, хто їм допомагає. Оллі часто наголошує на тому, що у всіх нас спільна історія, трохи різна, але спільна. Не круки розбрату мають керувати нашими почуттями, а давні сили спільного роду. Спробувати зрозуміти іншого зі співчуттям і легкістю — це і самому стати легшим і сильнішим.

Ця книга допомагає відчути і відновити зв’язок з рідною землею і близькими людьми. Зв’язок робить нас сильнішими і передає силу іншим. Лише разом можна вистояти. Хай навіть не завжди «разом» означає поряд. «Ми можемо зберігати і вибудовувати цей зв’язок поряд і на відстані. Зв’язок не можна відібрати…». Тримаймося за внутрішній дім, де живуть наші діти, рідні, де живе наше дитинство, наш весь прадавній рід, який дає нам силу. Наповнюймо цей дім теплом і кольорами, малюймо своє теперішнє, минуле і майбутнє — створюймо оберіг.