Дар психотерапії: Відкритий лист до нового покоління терапевтів та їхніх пацієнтів

Книга Ірвіна Ялома «Дар психотерапії» може стати для багатьох молодих психотерапевтів тим поштовхом, яким для нього, тоді ще студента, виявилася книга «Невроз та людський розвиток» Карен Горні, що назавжди змінила його підхід до психотерапії.  Найважливішим її концептом було твердження, що людина має генетично обумовлену схильність до самореалізації і, якщо усунути перешкоди, «розвивається як доросла, повністю реалізована особистість так само, як із жолудя виростає дуб».

«"Просто, як із жолудя виростає дуб…". Це була чудова, проста та яскрава метафора! Вона… дала нове бачення моєї праці – моє завдання у тому, щоб усувати перешкоди на шляху пацієнта. Я не маю робити за нього все; я не маю пробуджувати у ньому бажання духовного зростання, допитливість, волю, жагу до життя, небайдужість, відданість і все інше, що робить нас справжніми людьми. Ні, все, що мені потрібно робити, це визначати та усувати перешкоди. Все інше буде відбуватися само собою, підігріте пацієнтовим внутрішнім бажанням самореалізації», — пише Ялом. Але передусім пацієнт має довіряти своєму психотерапевтові, розкритися перед ним. Саме тому такі важливі терапевтичні відносини — стосунки між терапевтом і пацієнтом, які й стають реальним джерелом змін.

Утім, Ірвін Ялом упевнений, що слова «пацієнт», «терапевт» не передають повною мірою те значення, яке він вкладає у поняття «терапевтичні відносини». «Мені більше подобається порівнювати своїх пацієнтів та себе з попутниками, цей термін пом’якшує різницю між "ними" (тими, хто страждає) та "нами" (тими, хто лікує)… Ми всі в одному човні, і немає терапевтів чи людей, невразливих для трагедій, які є невід’ємною частиною життя», — зауважує він.

Близькість у терапевтичних стосунках служить багатьом цілям, переконаний Ірвін Ялом: «Вона створює безпечне місце для пацієнтів, де вони можуть розкриватися, наскільки це можливо. Ба більше, вона дає їм досвід бути прийнятими та зрозумілими після саморозкриття. Це тренує соціальні навички: пацієнт навчається тому, що необхідно у близьких стосунках. А також тому, що близькість можлива, навіть досяжна. Нарешті останнє, і, мабуть, найважливіше, це спостереження Карла Роджерса, що терапевтичні стосунки стають внутрішнім орієнтиром, до якого пацієнт може звертатися у своїй уяві. Одного разу досягнувши такого рівня близькості, він отримує надію і навіть очікування схожих стосунків».

Але психотерапія — це не заміна життя, а генеральна репетиція життя, наголошує Ірвін Ялом. «…Зміни поведінки на терапії недостатньо: пацієнти мають перенести зміну в своє реальне оточення. На фінальних етапах терапії я докладаю зусиль, щоб пересвідчитись, що досвід був адаптований. Якщо я вважаю це потрібним, я починаю спонукати пацієнта, навіть тиснути на нього, щоб він експериментував з новою поведінкою на роботі, у соціальному та сімейному оточенні», — зауважує він.

Бути терапевтом — це і неймовірно складний виклик, і неймовірний привілей. «…Іноді ми буваємо акушерами під час народження чогось нового, що дає звільнення і надихає. Ми спостерігаємо, як пацієнти звільняються від старих непрацюючих патернів, позбуваються давніх скарг, розвивають у собі жагу до життя, навчаються любити нас і завдяки цьому з любов’ю ставитися до інших. Дуже радісно бачити, як інші відкривають у собі джерела мудрості. Часом я почуваюся як гід, який проводить пацієнтів кімнатами їхнього власного будинку. Яка це насолода – бачити, як вони відкривають двері до кімнат, де ніколи раніше не були, знаходять нові частини будинку, де живуть їхні частки у вигнанні – мудрі, гарні та креативні частинки ідентичності», — ділиться Ялом.

Як стати психотерапевтом, якому це до снаги? Про це й розповідає у своїй книзі Ірвін Ялом: «…Є найбільш вишуканий та складний інструмент з усіх — скрипка Страдиварі у світі терапії — особистість терапевта. Я… багато говоритиму про те, як користуватися цим інструментом і доглядати за ним».