Перевал у середині шляху. Як подолати кризу середнього віку та знайти новий сенс життя

Кожен із нас проходить через певний перевал, розташований десь між юнацтвом і станом так званої першої дорослості, яка ще не є справжньою зрілістю, та останнім переходом у житті від старості до смерті.

У період кризи середнього віку в нас з’являється можливість переглянути своє життя і поставити собі запитання, яке іноді дуже лякає, але завжди приносить полегшення: «Хто я такий, якщо відокремити мене від моєї біографії та ролей, які я виконую?». Якщо ми починаємо розуміти, що життя було присвячене зміцненню свого хибного «Я», що ми відігравали свою тимчасову дорослість, захоплені далекими від реальності очікуваннями, — отже, ми відкриті для вступу до стадії другої дорослості, стадії справжньої особистісної зрілості.

Під час переходу через перевал у середині шляху людина часто впадає в паніку і каже: «Я більше не знаю, хто я». І справді: людині, яка колись була, має прийти на зміну людина, яка буде. Перша має померти. Тому немає нічого дивного в тому, що тривога сягає граничних величин. Людина психологічно приречена на те, щоб її старе «Я» померло і на зміну йому з’явилося нове.

Хоч як спрощено це може звучати, особистісне зростання стає неминучою умовою переходу через перевал. Кінцевий сенс цього переходу полягає в тому, щоб упритул дослідити свої залежності, комплекси та страхи, не вдаючись до посередництва інших людей. Від нас вимагається перестати злитися на інших за те, що випало на нашу долю, і взяти на себе повну відповідальність за своє матеріальне становище, емоційний стан та духовний розвиток.

З погляду людини, яка перебуває на стадії першої дорослості, друга половина життя видається страшною та гнітючою виставою. Ми втрачаємо друзів, товаришів, дітей, соціальний статус і нарешті — своє життя. Але якщо все так, як стверджують всі світові релігії — що веління богів засновані на законах природи, — нам слід перейнятися великою мудрістю процесу, що відбувається. Важливо знайти таку життєву силу, яка б дозволила підтримувати нас під час злетів і падінь протягом усього життєвого шляху.

Страждання, яких ми зазнаємо на перевалі в середині шляху, можуть перетворитися на досягнення. Якби ми були безсмертні, ніщо б не мало жодного сенсу, ніщо б не мало своєї ціни. Але ми не безсмертні, а тому має значення кожен зроблений нами вибір. Саме роблячи вибір, ми стаємо людьми і знаходимо сенс свого життя.

Ми розуміємо, що вижили, пройшовши через перевал у середині шляху, якщо більше не чіпляємося за наше минуле, якщо більше не шукаємо удачі, подарунку долі чи вічної молодості. Парадокс полягає в тому, що, тільки відкинувши все, що знайшли, ми вийдемо за межі ілюзорної гарантії безпеки та ідентичності; минуле має бути забутим. Найдивнішим є те, що після цього наше серце охопить відчуття повноти буття. Тоді ми зробимо крок від знань, що наповнюють нашу голову, до мудрості серця.